Інтерв’ю Ірини Калінської: "Хороший адвокат без клієнтів не залишиться"

Правовий тиждень, Портал pro-zakon.com

03.03.2010

- Пані Ірино, як Ви оцінюєте таке поширене нині явище як «цивільний шлюб»?

 

- У нас взагалі немає в законодавстві такого поняття як «цивільний шлюб». Його придумали, я гадаю, жінки, як виправдовування того стану, коли чоловік до РАГСу не кличе, а ти з ним живеш.

Моя думка, і так зазначено в Сімейному кодексі України (далі - СК): будь-яке спільне проживання чоловіка з жінкою без реєстрації шлюбу не є сім’єю. Крапка!

Отож коли є бажання виправдати таку ситуацію і небажання її вирішувати, тоді і з’являється «цивільний шлюб». Така ситуація породжує дуже багато проблем, зокрема і юридичних. Адже що це таке «цивільний шлюб» – це товариство, де ви разом дбаєте про добробут? Так, про це є відповідна стаття, і єдине, що у вас є спільне – це спільне майно. Є колізія, закладена в цій статті, вона говорить, що всі норми стосовно майна в такій ситуації (Глава 8 СК) застосовуються так як для подружжя. Це абсурд – тому, що подружжя – це коли шлюб зареєстровано в органах РАГСу. А законодавець вирішив це зпроектувати й для ситуації, коли немає реєстрації шлюбу. Як законодавець пояснює саме такий варіант вирішення цього питання? А ніяк. Виходить, деякі аспекти, що стосуються сімейного життя на такі відносини як «цивільний шлюб» проектуються, а деякі - ні? Це аномалія.

Дуже багато було суперечок і нарікань, коли цю статтю вводили до СК, і досі вони тривають. Бо таким чином наше українське суспільство, яке має класичну гарну ментальність, в якій закладено, що шлюб – це святе, дещо принижує, навіть нівелює певні моральні засади.

Разом з тим, ми не можемо бути ханжами, - ми не можемо не помічати, що світ довкола змінюється, й змінюється ставлення молоді до такого поняття як «шлюб» взагалі.

Ми повинні враховувати рух часу і розуміти, що молодь зараз інша. Але ми повинні виховувати її не в такий спосіб.

 

- Статистика свідчить, що протягом останнього року, який ми прожили в умовах фінансової кризи, в Україні зареєстровано рекордно низький рівень розлучень. Чи Ви як адвокат, котрий займається сімейними справами, відчули цю тенденцію?

 

- Так, я це відчуваю на своїх клієнтах. Відбувається зараз переоцінка стосунків між людьми взагалі, і сімейних відносин – особливо. Дуже багато хто з людей як гниле яблучко, котре висіло на дереві: вітерець сильніше подув і воно впало – і все, воно розчавилось і не видно його на землі. Якщо ж яблуко нормальне – то добре й міцно тримається на дереві. Й його не зірве ніякий тимчасовий вітерець.

Так і мої клієнти – переглянули стосунки, почали ставитись один до одного турботливіше, піклуватись один про одного, розуміючи, що найкращу підтримку можна отримати лише в родині – від коханої дружини чи чоловіка.

 

 

- Тобто можна сказати, що криза має й позитивні сторони – дає можливість для оновлення?

 

А чому ні? Адже будь-яка криза – це переломний момент у чомусь. А перелом – це завжди оновлення. Я скажу більше: напередодні святкування минулого нового року в компанії нам сказали, що кризу взагалі вигадали адвокати та нотаріуси.

 

- А чому нотаріуси? Вони ж зараз скаржаться на відсутність клієнтів?

 

Я не думаю, що це правда. Адже зараз навпаки: виникає ще більша потреба переоформлювати все, ділити майно, ділити бізнес, тому що за період кризи багато чого змінилось. Отож в адвокатів та нотаріусів значно збільшилось роботи. А щодо клієнтів – у кого вони були, у того й за умов кризи є. Якщо це добрий фахівець, звичайно.

Споконвіків три професії – лікар, священик та адвокат – це ті професії, де має бути збережена таємниця спілкування. Тому коли в тебе проблема, скажімо, та ж сама криза, торкнулася життя чи бізнесу, то ти йдеш до того, в кому певен, що він нікому не розповість про твою проблему. До того, хто вміє берегти чужі таємниці. Люди, які міцно стоять на ногах, переносять проблеми набагато важче, бо в них усі роки все було гаразд і вони взагалі не звикли до проблем, до вирішення глобальних проблем. Часто для тих, хто добре знається на бізнесі, потрібно провести лише одну-дві консультації, й вони відразу відчувають впевненість в собі, згадують, що вони розумні і все буде в них добре. Тому наша професія завжди мала багато клієнтів, має й буде їх мати багато.

 

- Зменшення кількості розлучень – для Вас це позитивний чи негативний момент?

 

- Те, що розривати шлюби стали рідше – для мене це дуже позитивний момент. Крім того, минулого року в компанії ми прийняли рішення і практично пішли з судів, ми пропонуємо позасудовий спосіб вирішення спорів. З дозволу клієнта ми залучаємо опонентів, другу сторону, сідаємо за стіл перемовин – не завжди разом, бо часто один на одного дивитись не можуть. Спочатку по черзі з кожною стороною зустрічаємося, вислуховуємо «істинні» причини спору, а не ті, що записані у «предметі позову». Відбувається декілька таких зустрічей – власне це і є суть медіації. З кожною стороною окремо спілкуєшся і займаєшся рефреймінгом, тобто перефразуванням сказаного. Наприклад, клієнтка сказала, що її чоловік «негідник». Я прошу клієнтку: «Протлумачте, що ви маєте на увазі?» І вона мені говорить: «Він негідник, тому що посуд не миє, тому що сміття не виносить!» А чоловік клієнтки при цьому думає, що він - негідник, тому що поганий в ліжку. Тобто у кожної зі сторін абсолютно своє «дивовижне» тлумачення однієї й тієї ж фрази. А коли все з’ясовується, й коли ми чоловіку клієнтки рефреймимо фразу його дружини, що ж вона дійсно мала на увазі, то він нам каже: Та нема питань, я буду мити посуд й виносити сміття. І конфлікт вичерпано! Й ще одну сім’ю врятовано від розірвання шлюбу. Й я щиро радію з того.

 

- А наскільки результативний такий спосіб вирішення конфліктів? Чи є статистика, який відсоток спорів можна вирішити за допомогою медіації?

 

Немає панацеї від усього, це однозначно. Й медіація – це не панацея. З іншого боку, на мій погляд, так можна вирішити все, якщо рівень вихованості й виховання людей є достатньо високим, якщо люди мають у житті певні високі моральні цінності, й розуміють, що мудрі люди завжди знайдуть змогу почути один одного й домовитися так, щоб кожна зі сторін була задоволена результатом перемовин.

Єдине, коли є участь держави, наприклад, у справах про банкрутство підприємств, де частка держави у статутному фонді становить більше 25% – в них інколи не можна зробити медіацію на певних стадіях процедури банкрутства, бо там залучений Фонд Державного майна й, наприклад, підприємство вже визнане банкрутом і на ньому має бути введена процедура санації або ліквідації. Це держава – з нею медіація практично неможлива. Хоча, я вірю, що й для держави медіація – це вирішення певних проблем у спорах.

Взагалі, медіація та конфліктологія – дуже цікаві речі, і якщо за їх допомогою й не вдасться вирішити 100 % конфліктів, то цілком реально внести до цих конфліктів позитив.

 

- Останнім часом виникає багато питань з приводу кредитних зобов’язань подружжя. Наприклад, така ситуація: у шлюбі було укладено кредитний договір на квартиру, після розлучення, хто має виплачувати кредит? Які права матимуть подружжя на цю квартиру після розлучення?

 

- Погляньмо, які взагалі існують підходи до поділу майна. СК нам говорить про те, що є особистою власністю подружжя: те, що вам подароване; те, що вами успадковане; те, що вами придбано за власні кошти до укладення шлюбу. Також в СК написано, що всі коштовності є власністю кожного з подружжя.

Отже хочу нагадати жінкам: якщо «цивільний» чоловік подарував «цивільній» дружині коштовності, а у квитанції на придбання цих коштовностей зазначено його прізвище, а не прізвище його співмешканки, то це вважається, що він це придбав це за власні кошти й це є його особистою власністю.

 

- Але ж він подарував…

 

- А яким документом підтверджено, що він саме подарував? Й саме вам подарував? Він хіба договір дарування уклав? Якби був такий договір – нема питань.

З цього приводу раджу усім клієнтам, знову ж таки даю роботу нотаріусам: будь-які угоди фіксуйте, будь ласка, у нотаріусів – тоді буде легше розбиратися з майном при розлученні й при розподілу спадку.

Стосовно кредитів – так само, треба вирішувати, у кого яке джерело доходів було. І тут жінки можуть виграти, бо чоловік, як правило, заробляв більше, брав кредити під розвиток бізнесу, хоча це й були його особисті кошти, то й повертати кредит він має самостійно тому що у дружини не має доходів – вона виховує дітей й сидить вдома. А от якщо банк захоче відібрати якесь майно у погашення заборгованості чоловіка перед банком – тоді можуть відібрати й ту квартиру, у якій подружжя живе разом. – От тоді ця кредитна історія конкретно торкнеться долі дружини. Тут треба розбиратися в кожному випадку окремо й ніколи не лякатися, що той, у кого немає коштів, буде відповідати за все.

Й набагато правильнішим буде порада: сто разів подумайте перш ніж давати згоду на отримання кредиту чоловіку чи дружині. Тому що негативні наслідки торкнуться обох – це факт.

Тут спрацьовує аналогія як при спадкуванні майна: якщо ти майно успадковуєш, то ти приймаєш і борги – ти зобов’язаний відповідати за цими боргами. Тож спочатку прорахуй, скільки боргів є у померлого, а потім уже думай, чи приймати майно у спадок.

 

 

- То що ж з подарунками – дарує чоловік каблучку з діамантами і дружина, приймаючи подарунок, має вимагати договір дарування?

 

Так, я це раджу, але ніколи не маємо права приймати рішення за клієнта.

Нічого дурного в цьому немає. Чому це роблять у США і там виникає набагато менше проблем при розлученнях?

 

- У нас менталітет інший…

 

- Згодна. Тому тут можна піти у площину шлюбних контрактів. В Україні вони не дуже популярні, бо у нас вважають: якщо це кохання, то які ж можуть бути папірці…

 

- Тим більше, що двоє закоханих збираються прожити разом все життя, хто ж буде в цій ситуації вже думати про розлучення?

 

- Жінка боїться навіть натякнути на шлюбний контракт, щоб чоловік не запідозрив, що вона виходить заміж за гроші, а не за нього. Якщо це не так, вона знайде спосіб довести своє кохання. Скаже: любий, я хочу, щоб між нами було лише кохання і давай зараз усе розпишемо у шлюбному договорі. Найбільш вірне правило, на якому я раджу базувати шлюбний контракт: все, що придбавається на чиє ім’я, того власністю й залишається після розлучення. І багато молодих сімей у мене так і зробили. На сьогодні це якщо й не вирішує всіх конфліктів, то набагато їх зменшує.

У нас не було раніше заможних людей, тому й подібних питань не виникало, а тепер вони є. І я розумію чоловіків, які придбали все самі, які раніше ночами не спали, а приходить молоденька дівчина й відразу хоче мати половину прав на все майно – це неправильно.

І хоча я виступаю, особливо у стосунках з дітьми, абсолютно за паритетну відповідальність та права і чоловіка, і жінки, то в питаннях майна все інакше: той хто заробляє, того майно і є. Аби уникнути принизливого становища жінці у шлюбі й не бути попрошайкою, раджу відкрити рахунок на ім’я жінки й нехай чоловік перераховує кишенькові гроші їй на рахунок. У нею мають бути якісь свої приватні витрати – невеликі, але мають бути. Вона ж не рабиня Ізаура.

 

 

- Все частіше при розлученнях колишньому подружжю доводиться ділити не лише квартиру, машину, дачу, а й корпоративні права. Яка практика існує щодо поділу під час розлучення корпоративних прав, котрі належать одному з подружжя?

 

- Так само мої попередні відповіді проектуються й на корпоративні права. Якщо джерелом внеску до статутного фонду були спільні кошти і чоловіка, і дружини, то принаймні десь потрібно було себе прописати – чи то в протоколі при заснуванні фірми, чи іншим чином, щоб учасники товариства про тебе знали як про учасника бізнесу. Якщо ти просто прийшла зараз «з неба» - то нічого не буде, бо в товариства є своє право голосувати за нових членів. Ось стосовно дивідендів – дружина/чоловік стовідсотково має на них право.

 

 

- Питання щодо аліментів: у Верховній Раді вже понад півтора року знаходиться законопроект, котрий пропонує призначення аліментів на дітей здійснювати в розмірі не меншому прожиткового мінімуму, встановленого для дітей відповідного віку. На Вашу думку, чому його до цього часу не прийнято?

 

- Я вважаю, що норми СК щодо аліментів – це сльози. Кого ми виростимо на ті 600 грн., які пропонують автори законопроекту? Це ж лише 20 грн. дитині на день – це сором і жах. Й це ж не кишенькові гроші дитині! За ці 20 грн. на день батькам треба дитину й вдягнути й нагодувати, та ще й до музею й театру інколи відвести задля духовного розвитку.

Тут ми маємо цілий клубок проблем: якщо ми не знаходимо у державному бюджеті грошей на виплату матерям у зв’язку з народженням дітей, то про утримання не може бути й мови. Сьогодні за це нагальне питання треба боротися.

На сьогодні багато хто забув, що ухилення від сплати аліментів – це кримінальний злочин. І я раджу жінкам йти до правоохоронних органів і подавати заяви про притягнення до кримінальної відповідальності тих чоловіків, за якими є рішення суду про сплату аліментів – навіть тих самих 100-300 грн. Якщо він не сплачує кошти на утримання дитини – це не батько, хай у нього буде за це судимість, а потім позбавляйте його батьківських прав.

 

 

- На Вашу думку, яких нагальних змін потребує Сімейний кодекс?

 

Безумовно, перше – це збільшити розмір утримання, і не лише на дітей, а й на батьків-пенсіонерів, адже це дуже незахищена верства населення. Є багато пенсіонерів, про котрих ніхто не дбає і заможні діти навіть не приїздять у села до своїх батьків, жодним чином не допомагають їм. Тому й з’явилася така стаття у Цивільному кодексі, як укладання договору довічного утримання. На сьогодні практика щодо присудження утримання на батьків – надзвичайно низька. А вижити пенсіонерам лише на одну пенсію – це майже нереально. Тому СК має вдосконалювати сімейні традиції.

Також я б скасувала норму про утримання одного з подружжя. Це така сумна норма: якщо протягом року після розлучення один з подружжя отримає інвалідність, то другий з подружжя повинен по життєво утримувати його. Знаю один приклад, коли чоловік уже вдруге одружився, але рік ще не сплинув після розірвання першого шлюбу. Так колишня дружина з-за ревнощів та заради помсти «зробила» собі інвалідність і через суд отримала немаленьку суму коштів – пожиттєво, лише через помсту, що він одружився на іншій. Це абсолютно неправомірно, якби таке трапилось в подружжі – нема питань, але протягом року після розлучення – таку норму треба виключити.

Стосовно цивільного шлюбу, я б однозначно вказала, що потрібно вводити заручини – тоді буде законно визначений точний момент, коли ж виникає право на спільну сумісну власність.
А друге, якщо навіть ця стаття залишиться в такому вигляді, зазначити «проживання спільно не менш ніж…» і зазначити термін – принаймні рік, хоча б я визначила років три. Звісно, знову виникає запитання: а як зафіксувати старт спільного проживання? Хай законодавець це продумає. Я вважаю, що заручини були досить доречними при вирішенні цього питання.

Ваши обращения

14 июля 2018 года

Хочу вас попросити допомоги я працюю на фірмі Бадер Украына і мені позвонили з віділ кадрів що або я звільняюся або...

29 июня 2018 года

Драсте смотрите у меня есть квартира но я там не живу потому Шо живет чужой человек с ребенком туда попасть не могу как мне бить