Порядок утворення та ліквідації товариства з ДУЖЕ ОБМЕЖЕНОЮ відповідальністю «ЦИВІЛЬНИЙ ШЛЮБ»

26.11.2009

Давайте поговоримо про таку цікаву річ як «цивільний шлюб». Це, на моє тверде переконання, є фантом. За останні роки я нереально багато разів чую це словосполучення «цивільний шлюб» - хоча такого терміну немає в жодному тексті закону України...

Чую його й від пересічних громадян й від фахівців, які досить непогано знаються на праві.

То звідкіля взялася ця дивна примара «цивільний шлюб» у нашій юній цнотливій державі Україна у її 18 рочків? Походження даної фрази, на мою думку, зародилося у зголоднілих головах наших співвітчизників, які носять ці голови на зголоднілих тілах...

А голод й у головах й у тілах всі «зненацька» відчули одразу після розвалу «великого й могутнього» СРСР, у я кому, як усім відомо, «сексу не було». Діти у СРСР з’являлися з капусти та/або їх приносив лелека, - тому що сексу не було.

Й у це вірили усі громадяни СРСР. Або робили вигляд, що у це вірять. Головне, що й перша «група товаришів вірячих» й друга «група товаришів невірячих» однаково відчували голод від нестачі сексу. Від нестачі статевих стосунків. Від нестачі стосунків. Й лише закрившись на маленькій кухні у невеликій квартирці, разом з друзями, рідше – з родичами, ці «голодуючі» говорили про «статеві стосунки», але при цьому називали вголос ЦЕ лише «стосунками». Й там же, закрившись у невеликих квартирках, робили ЦЕ, боячись це назвати «сексом» чи «статевими стосунками». Робили з насолодою, тому що секс – це насолода, й тому ще секс – був табу. А заборонені плоди, як відомо, завжди солодкі....

Й потім після таких «посиденьок у гостях» з’являлася не ЗОВСІМ бажана вагітність, потім – аби зберегти честь вагітної дівчини – реєструвався не ЗОВСІМ бажаний шлюб, з’являлися не ЗОВСІМ бажані діти, і тривало не ЗОВСІМ бажане сімейне життя... До того ж це сімейне життя, як правило, не мало належних та достатніх умов для регулярних занять сексом. Не просто регулярних – раз на місяць, чи раз на тиждень, а регулярних так часто, як того хотіли б і тіло і душа, так часто, щоб аж серце співало...

Тому що кожна людина повинна мати право й змогу регулярно займатися спортом, регулярно вживати їжу, регулярно мати сексуальні стосунки – й усе це має бути досить регулярно: й задля здоров’я кожного громадянина й задля здоров’я усієї нації. А от наскільки регулярно (раз на тиждень чи тричі на тиждень чи тричі на день) або де саме ця регулярність відбувається - це вже не суттєво: чи їсти у себе на кухні або у ресторанах, чи плавати щоранку у фітнес-клубі або у себе у власному басейні, чи займатися сексом щодня у себе вдома або у свого (своєї) друга (подруги). То дійсно є абсолютно несуттєвим.

Головне, щоб людина мала право та змогу це робити. Й потім вона вибирає чи хоче вона цього (їжу або спорт або секс) сьогодні чи ні. Право вибору для нас – це найголовніше. Право вибору - це є свобода.

Так от саме заради оцієї свободи народ після розпаду «Союзу» (СРСР) почав терпляче чекати – поки виростуть діти. Й ось дочекалися. Діти повиростали. Тобто їм виповнилося по 16 або по 18 або по 20 років. – Тому що особливо свободу відчули й у країні й у стосунках (у тому числі - статевих) під час «перебудови» СРСР. Десь у 1985 році....

Й якщо позайматися з нескладною арифметикою, то й виходить, що з 1985 до 2004 року пройшло саме 19 років... Чому я пригадала саме 2004 рік? А тому що саме з 1 січня 2004 року в України набув чинності новий Сімейний кодекс, який прийшов на зміну архаїчному Кодексу про шлюб та сім’ю, що діяв у СРСР з 1 січня 1970 року.

Саме у 2004 році почався «бум» так званих «цивільних шлюбів» й «бум» розлучень, розірвань шлюбів – особливо там, де діти досягли віку 16-20 років...

Й ось у цьому Сімейному кодексі з’явилася Стаття 74 «Право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі».

Я спеціально навела повну назву цієї статті, щоб Ви ще й ще раз, мій читачу, перечитали ці слова й зрозуміли, що у чоловіка та жінки, які не перебувають у зареєстрованому в органах РАГСу шлюбі, немає ніяких (!) прав. Окрім як права на майно. Права на спільне майно. Й все. Це єдине право, що існує у так званому «цивільному шлюбі».

Немає права ані на кохання, ані на вірність, ані на дружбу, ані на підтримку «у горі та в радості». А тому й не виникає обов’язку у «цивільному шлюбі» ані оберігати кохання, ані берегти вірність, ані цінувати дружбу, ані підтримувати «у горі та в радості».

Законодавець у частині 1 статті 27 того ж Сімейного кодексу України зазначає, що «державна реєстрація шлюбу встановлена для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей...».

Й щоб уже зовсім було зрозуміло всім бажаючим жити під одним дахом без реєстрації шлюбу, законодавець написав конкретно й недвозначно у статті 21 того ж Сімейного кодексу України:

1.
Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.
2.
Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
3.
Релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану. З огляду на усе вище викладене, можемо зробити висновок, що так званий «цивільний шлюб» - це дійсно примара. Це дійсно фантом. Тому що хтось (це жінка) у «цивільному шлюбі» вважає себе заміжньою, а хтось (це чоловік) у тому ж самому «цивільному шлюбі» вважає себе неодруженим.

Й нічого спільного – згідно закону - у них немає. Окрім майна, яке вони придбали за час спільного мешкання під одним дахом. Тому й виходить, що діставши свободу статевих стосунків, якої не було у СРСР, тепер такі чоловіки та жінки, хлопці та дівчата, не мають тієї високої моралі стосунків, яка була у СРСР у стосунках між жінкою та чоловіком.

Й цієї моралі бракує багатьом. Тому що жінка все одно підсвідомо ділить ліжко не просто з чоловіком, з яким займається сексом як спортом, а вона ділить ліжко з коханим, й вона береже йому вірність. А чоловік цієї вірності не цінує. Вона його тішить, безумовно. Але чоловік залишає за собою право реалізувати свою природну полігамність «на стороні», й не завжди вважає за потрібне про це повідомити свою «партнерку», яка мешкає з ним під одним дахом й ділить з ним своє ліжко.

Й з точки зору суто права (без емоцій) цей чоловік абсолютно правий. Й нема чого його цькувати аморальністю поведінки, й нема чого ставити йому за приклад природну моногамність його «партнерки» по ліжку та по кухні.

З точки зору права – він і вона під одним дахом – це суто майнові права та обов’язки двох партнерів. Тобто – йдемо далі в аналогію права – ці партнерські стосунки набагато ближчі за своїм змістом до Закону України «Про господарські товариства», аніж до Сімейного кодексу України. Адже це є класика корпоративних стосунків: два партнери домовилися разом співіснувати – аби мати на меті отримання прибутку й за рахунок такого прибутку придбавати майно: гроші, нерухомість, транспортні засоби, інші активи. Тому перш ніж давати згоду на пропозицію: «Переїжджай до мене зі своїми речами» варто сім разів подумати, а що саме має на увазі той, хто пропонує «переїзд»: чи створення господарюючого суб’єкту підприємництва, чи створення «пробної» моделі сімейних стосунків. Тому що наслідки можуть бути самими неочікуваними для одного з вас: один буде протягом усього терміну «спів мешкання під одним дахом» працювати лише над здобуттям прибутків й придбанням майна, а другий (друга) – буде працювати лише над здобуттям суто подружніх стосунків. Врешті решт кожен буде довго щось здобувати, а «на виході» обоє залишаться незадоволеними один одним... Й потім прийдеться по судах докоряти один одному за зради й розбите серце, та ще й при цьому ділити майно.... А це ой яка нелегка й інколи брудна справа...

Тому на завершення сьогоднішньої нашої зустрічі дам слушну пораду: перш ніж розпочинати «спів мешкання» під одним дахом, сядьте й домовтеся про всі права кожного й усі обов’язки один перед одним, які ви згодні один одному надати й один з одного потім запитувати. Принаймні, зробіть це хоча б усно. А краще, звичайно, зробити це письмово. Й повірте мені, ви уникнете наперед багатьох непорозумінь.

Й законодавець саме Вам, мій читачу, знову дає пораду у тій же статті 74 Сімейного кодексу України: «Якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.» А от якщо ви зможете після цього не тільки все ж таки переїхати під один дах, а й протриматися там принаймні місяць, тоді раджу винаймати адвоката, або краще навіть – медіатора, який буде з кожним з вас працювати протягом усього часу аж доки ви не наважитеся зареєструвати шлюб. Аби фахівець вам кожному підказав чи все ви врахували, наважуючись зареєструвати шлюб саме з цією людиною. До того ж саме ця особа (сімейний адвокат, медіатор, психолог) допоможе Вам відрізнити конфлікт реальний чи надуманий, що виник між вами обома, допоможе краще «почути» один одного, коли у одного з вас виникне стресова ситуація, й виникне необхідність отримати пораду для вашого «товариства співмешканців під одним дахом». Й пораду отримати ви захочете саме від незалежної особи, яка допоможе вам обом (або кожному окремо) подивитися на вашу внутрішню проблему ззовні і т.п.

Саме цей фахівець допоможе вам розібратися чи отримаєте Ви саме з цією людиною насолоду духовну (душевну), й насолоду фізичну (статеву), й взагалі насолоду від того, що ви разом.

Тому що дуже важливо не помилитися у виборі супутника на все життя, з яким все ж таки Ви будете спокійні й щасливі й «у горі і в радості», мій дорогий читачу.

Тому що «розпад» або «ліквідація» такого товариства з дуже обмеженою відповідальністю «Цивільний шлюб» є набагато боліснішою, ніж підривання бомби. То можна лише порівняти з дійсно «військовою ліквідацією» якогось величезного об’єкту на кшталт «Секретного бункеру ворога». – Тому що безмежно болісно може бути усім: й чоловіку й жінці – незалежно від того, хто з них буде в той час переховуватися у цьому «Секретному бункері» - тому що від цього вибуху можуть залишитися й шрамі на серці й контузії на все життя... А це досить болісно... Варто цього уникати в будь-який спосіб.

Й головне вірити: все буде добре.