Я звернулась до соціальних служби у своєму місті з проханням допомогти влаштувати її до будинку-інтернату. Вони взялись за цю справу, проти отримали віднову з області, мотивуючи це тим, що діти повинні доглядати за своїми батьками...

September 1, 2016

Доброго дня, пані Ірино! Перепрошую за довгий лист та деталі, але думаю, що так краще зможу описати свою ситуацію. Я народилася в маленькому місті. Біологічний батько покинув ще до народження.Згодом помер. Мама виховувала мене сама, проте це важко назвати вихованням. Це було фізичне та моральне насилля протягом вісімнадцяти років.(Часто кидалася з ножем, з гарячою праскою, не кажучи вже про психологічне насилля). До школи я пішла в десять років завдяки соціальним службам. В школі я гарно навчалась, і мама віддавала всі кошти на моє навчання (додаткові підручники, репетитори, одяг, взуття), супроводжуючи все це жорсткими вимогами - навчатись вдень і вночі, отримувати п`ятірки, з подругами не мала права товаришувати.

Після закінчення школи я вступила до КНУ ім. Шевченка та переїхала до Києва. Навчалась на бюджеті, отримувала стипендію, також допомагала мама. На четвертому курсі я почала працювати та забезпечувала себе сама.

Після бакалаврату я не змогла продовжити навчання через хворобу мами. Її прикував до ліжка інсульт. Два роки за нею доглядала її знайома. Були створенні всі необхідні умови, аби самостійно вона змогла пересуватись та себе обслуговувати: я працювала в Києві і допомагала фінансами, лікар-массажист займався більше року, проте вона неохоче виконувала його вказівки.

Зрештою, вона почала пересуватись самостійно. Проте умов для проживання та житла для неї немає. Будинок в аварійному стані, навіть не підлягає ремонту. В Києві я винаймаю лише маленьку кімнату. Я звернулась до соціальних служби у своєму місті з проханням допомогти влаштувати її до будинку-інтернату. Вони взялись за цю справу, проти отримали віднову з області, мотивуючи це тим, що діти повинні доглядати за своїми батьками.

Зараз я не взмозі цього робити. Я вирішила продовжити навчання. У мене не має коштів, а також житла. В цьому році вступила до Могилянської академії, а також туди, куди мріяла втупити чотири роки - до омріянної Франції. Зрозумійте мене правильно, я хочу побудувати своє життя та стати, нарешті, щасливою. Я не хочу перекреслити своє життя та десять рокі просидіти з мамою, якій байдуже на своє життя, а також на життя оточуючих. До того ж вона дуже складна людина, психологічно я її не витримаю - зійду з розуми чи добровільно піду з цього життя.

Який вихід з цієїb ситуаії?

Завчасно дякую.
З повагою, Анна.