Чула багато про Вашу небайдужість до чужого лиха, тому й звертаюсь за допомогою до Вас

August 28, 2012

 Добрий день, Ірина Михайлівна!
Чула багато про Вашу небайдужість до чужого лиха, тому й звертаюсь за допомогою до Вас.
Здавалося б чого бажати?
Маю двох чудових синів – 11-ти та півтора роки, двохкімнатну квартиру („хрущовку”), придбану в кредит з допомогою батьків-учителів, вищу освіту та аспірантуру при науково-дослідному інституті лісового господарства, цікаву роботу.
А з іншого боку – скривджена, принижена жінка, яка втомилася від погроз та їх виконання, від судових засідань та рішень, що ставлять в тупикову ситуацію, від безгрошів’я та безнадії.
З чоловіком прожили 10 років. Допомагала в його становленні. Писали диктанти, вчила писати заяви, виконувала контрольні роботи (на той час вже мала вищу освіту, а він за плечима – училище). Проживали в гуртожитку. Поки закінчували навчання син виховувався у моїх батьків.
З часом з’явилась якась матеріальна стабільність, і з’являлась самовпевненість, агресивність, неповага з боку чоловіка. Коли ж отримав у спадок однокімнатну квартиру, став займатись її облаштуванням, справи значно погіршали. Принижував гідність при дітях, ображав, вдавався до інших „виховних методів”, як то: викручував ніс, бив головою об стіну, пропонував перевіритися у психіатра, виганяв роздягненою за двері, зачиняв у кімнаті, піднімав грудну дитину над головою, а сам проводив зі мною роз’яснювальну роботу.
Ішов у загули. На День молоді, наприклад, загуляв на 6 днів. Як ми жили – не питав. Приходив опівночі, не рахуючись ні з ким, влаштовував розбори. Ідучи на роботу, відключав подачу води до пральної машини, забирав тюнер від телевізора, таємно відмикав морозильну камеру від струму в 300С спеку, забирав ключі від погреба з продуктами. Не знала, чи доживу до ранку, бо дав слово, що зариє заживо до суду, коли мій терпець урвався і сказала, що подам на розлучення. Неодноразово зверталася до міліції, але він швидко улагоджував справу і продовжував безчинства.
Благала я, закликали до здорового глузду батьки – все марно. Він розуміє лише владу сили, а міліція залишилась осторонь моїх проблем. Шукати ще десь правди не мала можливості – на руках грудна дитина.
Далі більше.
Він складає список речей, які спільно придбані у шлюбі, – газова колонка, пральна машина, холодильник, весь кухонний набір разом зі столом і стільцями, не забув і очищувач для води, і т.п. Просили з батьками залишити дітям, умовляли продати, але він заломив ціну вдвічі більшу від стартової. Всього в цей перелік попали 13 предметів на суму понад 30 тис. гривень. Серпневого дня все зазначене вивіз, залишивши лише те, що подарували мені мої батьки.
Але й тут мій „благовірний” не зупиняється. Він подає позов до суду на ½ придбаної квартири і о, жах! – виграє суди двох інстанцій, дістає право вселення до квартири, з якої вивіз все до дрібниць.
Як мені знати, що ще він відключить, а що включить, ідучи з дому, (наприклад, газ)?.. Як мені виховувати в синів (а їх двоє) повагу до жінки-матері, коли я – „жаба в кедах” та „драна коза”, з якої можна знущатися.
Закони пишуться для законослухняних, але вони не повинні сліпо захищати нахабу, без почуття сорому та міри, який поставив собі за мету придбати круту тачку за рахунок своїх обкрадених дітей і стати, врешті, крутим.
Суди не зважили на антиморальну поведінку в шлюбі, на наявність двох малолітніх дітей, на той факт, що квартира була викуплена в кредит за 2 роки замість запланованих 15, що сума доходів сім’ї не становила й половини внесених коштів (суду надавалися довідки про доходи сім’ї, довідка про перебування на обліку сім’ї як малозабезпеченої). Суд залишив без уваги, що офіційними поручителями по кредиту виступали мої батьки, які виплатили левову частку кредиту, що видно з тих же даних про їх доходи за період з 2005 по 2007 роки.
Є свідки, яких не викликали жодного разу, є прості розписки між мною та батьками про отримання коштів на сплату кредиту, є наші з чоловіком письмові зобов’язання сплачувати не менше, ніж 100 $ США за кредит щомісяця, в той час як деякі щомісячні внески становили 700 і навіть 900 $ США.
Суди вирішили захистити агресора, садиста, жадобу.
Що робити мені з моїми дітьми?.. Канікули закінчуються діти повертаються з села, де їх оберігали від душевних травм. Менший, який у свої півтора року чудово розмовляє, не знає слова „тато”. Як нам співіснувати у нашій малогабаритній „хрущівці” з деспотом-татком?..
Одночасно з цим листом надсилаю касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України.
Будь ласка, допоможіть. Відчай примушує мене стукати у всі двері. Сподіваюсь, ці двері будуть останніми.

З повагою, благанням, надією Таня.