Поки в нас люди не будуть дорожити своїм ім'ям, ніякі контракти нам не допоможуть

Юридична Газета

21.12.2009

Ірино Михайлівно, тему телевізійної програми «Судові справи» Юридична газета на своїх шпальтах поки що не підіймала, отже, нам дуже цікаво дізнатися: яким чином створюються такі судові програми, а головне – чи мають якусь юридичну силу винесені на них рішення?

 

Почну з кінця питання. Ці рішення не мають жодної юридичної сили. До програми «Судові справи» звертаються люди, серед звернень яких обирається умовно сто листів і відповідних людей запрошують на кастинг. Якщо ці люди «подобаються камері», то справи ми розглядаємо вже безпосередньо в програмі. Коли я розпочинала програму «Сімейні справи з Іриною Каліфською», сторони повинні були погодитися з умовами розгляду спору, у тому числі з умовою виконати рішення, на кшталт третейського суду. Але чим далі існувала програма, тим менше людей хотіли йти на такі умови розгляду. Народ сказав – «ні», і навіть якщо сторона обіцяла, то іноді не приходила, і зйомка зривалася. Тому ми ввели таку практику, за якої беруть простих людей, але вже обов'язку виконання винесеного на програмі рішення немає. І відповідна угода тепер не укладається. Поміж тим, коли вже рішення пролунало на телебаченні, таке рішення соромно не виконувати.

 

Яку мету має телевізійна програма «Судові справи. Злочин та кара»?

 

Це програма, яка передусім має на меті підвищення правової освіти населення.

 

Такі телевізійні програми - це лише сезонна мода, або їхній рейтинг буде зростати й надалі?

 

Я не фахівець у питаннях рейтингів, є певні фахівці, що знають що таке рейтинг і вираховують його. Але коли людині не вистачає повітря – вона відчиняє вікно, виходить на балкон або виходить на вулицю аби подихати повітрям. Так само люди відчувають потребу у правовій інформації. Вони більше хочуть знати про свої права.

 

Розкажіть, як Ви отримали пропозицію вести цю телевізійну програму та які фактори вплинули на прийняття цієї пропозиції?

 

Команда, яка зараз знімає «Судові справи. Злочин та кара» - це практично та сама команда, що розпочинала знімати програму «Судові справи з Ігорем Годецьким».Через півроку після початку трансляцій циклу програм мені зателефонував Ігор, з яким ми давно товаришуємо як колеги. Він сказав, що для цієї програми шукають ще одного ведучого, але тепер потрібна жінка. І він мене запросив на кастинг. Проте я тоді працювала у Секретаріаті Президента України, була дуже зайнята і відповіла йому: «Ігорю, у мене сто відсотків немає часу на це. Забудь». Але здається, що на другу чи на третю пропозицію я все ж таки відгукнулася, коли на роботі була годинна перерва і я змогла відлучитися від справ. Це був позитивний і доречний збіг обставин. До того ж пан Годецький мене заінтригував, коли сказав, що одна з відомих викладачів та знаних юристів була на цьому кастингу, але її не прийняли. Цей важіль був вирішальний для мене. Не скажу, що я супер амбіційна людина, але я була впевнена, що ця жінка не гірше ніж я, а можливо навіть і краще знається на праві. При цьому її не взяли на програму. Ось тоді я й вирішила спробувати сама.

Коли я прийшла на кастинг у мене тремтіли руки від хвилювання й калатало серце. На мене відразу ж наділи мантію й дали текст. На підготовку часу не було. Поки Ігор Годецький готувався до розгляду іншої справи, мене посадили перед глядачами в телевізійній судовій залі. Перше, що мене злякало - це величезна кількість камер, адже я ніколи не працювала на телебаченні. Тоді я почала читати текст, вести бесіду з іншими учасниками. Але ж я розуміюся на юриспруденції, викладаю вже багато років, і звичайно, як лектор, я впоралася з завданням. Було це у жовтні 2005 року. Після цього аж до нового 2006 року про підсумки кастингу нічого відомо не було, адже кандидатуру ведучого необхідно узгоджувати за кордоном. І здається, в середині січня мені знову зателефонував Ігор Годецький та повідомив, що я пройшла цей кастинг.

Чому я прийняла цю пропозицію? Це було бажання довести й показати людям, що є такі межі права, які не варто перетинати. Це я кажу як адвокат. Я починала свою юридичну діяльність як адвокат У кримінальних справах так званих «білих комірців»- тобто економічних злочинах. І я бачила як розумні хлопці перетинають межу між мінімізацією податків та ухиленням від їх сплати. Адже ця межа така тонка, навіть не як папір, а немов калька. Отже, люди потрапляли в такі ситуації, і при цьому в них не було навіть наміру обдурювати державу.

Багато людей на сьогодні потенційно можуть бути злочинцями за диспозицією деяких статей Кримінального кодексу. Безумовно, з 1 вересня 2001 року він став менш караючим, але з'явилися статті, яких не було раніше. Наприклад, стаття 209 ККУ про відмивання «брудних» коштів, яка є даниною моді у всьому світі, але наше суспільство до цього поки що не готове. У нас під цю статтю можна підвести будь-кого. Тому нашим людям такі моменти необхідно тлумачити аби не спаплюжити долю їм та їхнім дітям.

 

Чи пов'язуєте Ви своє майбутнє з телевізійними проектами? В радянські часи на телебаченні були правоосвітні програми, була програма «Закон є закон», а зараз такі програми зникли. Чи є інтерес у людей до відповідних програм?

 

Вони не зникають, вони просто змінюються. Були старі формати, а сьогодні вже глядачеві цікавіше формат шоу. Це вимоги часу. Раніше був один ведучий, що сидів з книжкою і щось розповідав. Я ці програми дивилася. А потреба в таких програмах завжди буде, вони лише змінюватимуть свій формат. А з приводу свого майбутнього, то я нічого не планую кардинально. У мене є професія і я буду в ній рухатися в такт з часом. І якщо будуть пропозиції від телевізії, звичайно, я буду рада приймати такі пропозиції, адже у такому разі я зможу допомагати більшій кількості населення. Крім того це дуже цікаво. Телевізійники - це дуже розвинені розумні люди. На жаль, сьогодні в суспільстві, якщо не падіння моралі, то принаймні не спостерігається її зростання. А в цій сфері всі люди дуже духовно багаті. Я не бачила там жодної людини, яка б не зналася на літературі, на музиці та на гарному кіно.

 

Чи позитивно впливає ця публічність на Вашу роботу, на Ваш юридичний бізнес? Чи зростає попит на Ваші юридичні послуги?

 

Люди стали більше писати на телеканал «Інтер» та на адресу моєї компанії. І тут, я вам скажу, існує важка дилема. Дуже багато звертається людей, які не можуть сплачувати мені, як адвокату, мій чималий гонорар. Як таким людям відмовити? На початку це було дуже великою проблемою. Адже хочеться всім допомогти, бо власне йдеш на екран, щоб допомогти якомога більшій кількості пересічних громадян. І тому ми вирішили зробити наступним чином: пенсіонерам я допомагаю безкоштовно, але певна частина запитів відсіюється, як телеканалом, так і моїм секретарем. Наприклад, багато людей звертаються тоді, коли всі процесуальні терміни вже сплинули.

Між тим, судове рішення - це ще не все. Я пояснюю людям, що від того, що ти пропустив процесуальний термін, ти звичайно багато втрачаєш, але ж проблема лишається. Суди сьогодні виконують свою функцію, але при цьому часто не вирішують проблеми людей. А ось медіація безстрокова. Крім того, частенько предмет позову не виказує істинної сторони спору. Це лише інструмент, і якщо дружина хоче поділити майно, то це не завжди означає що вона хоче саме майно поділити. Вона лише хоче привернути увагу коханого чоловіка, який почав приділяти їй менше уваги. (Сміється). Незалежно від судових рішень, проблеми лишаються у наших головах, у наших серцях. Тому, власне, з цієї причини я й пішла вчитися на психолога й стала медіатором – допомагаю людям поза судом мирно вирішити проблему.

 

До речі, питання стосовно третьої вищої освіти, яку Ви зараз отримуєте. Чому Ви вирішили додатково опанувати професію психолога?

 

Як казав дідусь Фрейд: «Всі наші проблеми родом з дитинства». Я вивчаю психологію в педагогічному інституті, щоб краще пізнавати своїх клієнтів. Можливо тому я сьогодні глибше занурилася в сімейне право. Проект «Сімейні справи з Іриною Каліфською» дійсно вплинув на коригування моєї кваліфікації в бік сімейного права. Вважаю, що батькам треба допомагати у спілкуванні з дітьми, особливо коли вони розлучаються. Адже незалежно від того розірвано шлюб чи ні, ти повинен залишатися батьком чи матір'ю. І між собою не потрібно ворогувати. Не знаю чому, але ще з радянських часів у нас повелося так - якщо розірвано шлюб, тоді вже вороги на все життя. Але якщо між вами будуть сварки, в житті дитини, що бачить це, буде велика травма. Ви й так вже завдали їй травму, через те, що розлучилися.

Ось тому я й пішла на психолога. І сьогодні, окрім кодексів у своєму портфелі я ношу психологічну літературу. Це допомагає мені зазирнути в душу клієнта, і відповідно, допомогти вирішити його проблему.

Сьогодні більшість юристів намагається займатися тими сферами юридичної практики, що є найприбутковішими, наприклад, корпоративним або фінансовим правом. Але більшість великих юридичних компаній питаннями сімейного або кримінального права майже не займаються.

 

Тобто у Вашому випадку таке захоплення - це не грошове питання?

 

Абсолютно. Не можу сказати, що я дуже заможна людина, але мені всього вистачає. Крім того мені цікаво допомагати людям. Коли я бачу ці щасливі очі, для мене це найкращий наркотик. А кримінальне право - це наркотик найсильніший. Раз на пів року я все одно беру до свого провадження кримінальну справу, адже від цієї сфери дуже важко відійти.

Сьогодні в Україні дуже мало великих юридичних фірм беруться за кримінальні справи. Не хочу нікого ображати, але це ледащо в юриспруденції. Так, це забирає набагато більше душевних сил, адже ти маєш співчувати клієнтам. Хоча адвокатська етика, яку я дуже сильно ціную, говорить що ти, як адвокат, не повинен глибоко перейматися проблемами клієнтів. Але для мене це неможливо. Принаймні, я це завжди робила і роблю.

Враховуючи те, що в кримінальному процесі немає ані дня, ані ночі, ані вихідних днів, адже слідство коли хоче, тоді й здійснює допити, обшуки та слідчі дії, кримінальні справи дуже важкі морально. Тому я потроху від цього відхожу, але продовжую викладати в Академії адвокатури адвокатську майстерність та вчу дітей любити кримінальний процес. А сімейне право – це психологічна заміна кримінальному процесу, адже тут я також глибоко можу перейматися проблемами клієнтів. А просто «колотити» гроші мені не цікаво.

 

Чому у 2005 році Ви пішли з державної служби та повернулися до бізнесу, до

адвокатської діяльності?

 

Сподіваюсь, що відповім на це питання дуже дипломатично: я не те очікувала там побачити. Тривалий час я працювала в райкомі комсомолу і сподівалася, що тепер державна служба при Президенті буде чимось схожим. Можливо я помилилася, адже багато років пройшло і все змінилося. Я побачила інші цілі в людей, інші ніж в мене. Крім того, можливо я вже розбещена вільним графіком роботи, й мені не подобається ходити на роботу з 9-ої до 18-ої години. Я це робила, але не отримувала жодного задоволення. А я в своїй роботі вже давно отримую задоволення, займаючись тільки тим, що мені подобається. Тому що мені необхідне натхнення як в роботі, так і в особистому житті.

Повернімося до сімейного права. Раніше існувало правило, що дитина при розлученні батьків завжди має залишатися з матір'ю. Чи має місце це правило й сьогодні?

 

Новий Сімейний кодекс України, який прийшов на зміну колишньому Кодексу про шлюб та сім'ю набув чинності 1 січня 2004 року. У цьому Кодексі немає жодного слова про те, що мати має певні переваги перед батьком. Усі ці роки, що я займаюся сімейним правом, я ніколи не сказала жодній матері або жодному батьку: у вас є більше прав. Навпаки, я кажу в кожній опікунські раді, у кожному суді та кожному клієнту: у вас однакові права. Лише коли дитина розвинена гармонійно, коли вона оточена любов'ю однаково і матері і батька - тоді з неї виростає нормальний член суспільства. Є певні речі, які безумовно може дати тільки мати, і чого ніколи не дасть батько. Але ж є певні речі, які дасть тільки батько і не дасть мати. Тому, не будемо йти проти природи, адже це карається небесами.

 

Спливає дуже складний кризовий 2009 рік. На які тенденції в юридичній практиці чекати у наступному році?

 

Я була переконана, переконана й зараз, що ніякої кризи не існує. Життя просто має свої коливання. Хвиля вище, хвиля нижче... На святкуванні минулого Нового року один знайомий мені сказав: «Ти знаєш, в мене є переконання, що цю кризу вигадали нотаріуси та адвокати, тому що роботи в них лише збільшилося» (Сміється).

Сьогодні ми рухаємося разом із розвиненими країнами. На мою думку, ми швидше за інші країни СНД рухаємося до Європи. Мабуть наша ментальність у цьому плані є більш прогресивна. Можливо через те, що географічний центр Європи знаходиться саме в нас, на Закарпатті.

А наскільки активно кожна зі сфер юридичних практик буде розвиватися... Можливо, ще певний час корпоративне право буде в нас найбільш витребуваним у сфері юридичного бізнесу, тому що це завжди швидкі гроші. Когось вони цікавлять більше, але не мене.

 

Чи стикаєтеся Ви у своїй роботі з використанням та поширенням шлюбних контрактів?

 

Стикаюся з тим, що цікавість до таких контрактів зростає. При цьому їхня кількість не збільшується.

 

Чи пов'язано це з ментальністю нашого народу?

 

Свого часу, коли Сімейний кодекс почав про це говорити, всі подумали що шлюбний контракт вирішить усі проблеми шлюбу. Але нічого він не вирішить! Що відбувається, коли розривається шлюб, де було укладено шлюбний контракт? Не розірвати шлюб неможливо. Розірвання можна відстрочити, але якщо один цього бажає, то нікого не можна примусити жити в шлюбі. Тому після судового процесу розірвання шлюбу йде наступний процес - розірвання шлюбного контракту. І по кожному пункту цього контракту сторони сваряться. Тобто це ще одне обтяження й занурення у судовий процес. Ментальність нашого народу не готова до цього. Якщо ти вже підписався, то будь добрий - виконуй його. Поки в нас люди не будуть дорожити своїм ім'ям, ніякі контракти нам не допоможуть.

Ваші звернення

14 липня 2018 року

Хочу вас попросити допомоги я працюю на фірмі Бадер Украына і мені позвонили з віділ кадрів що або я звільняюся або...

29 червня 2018 року

Драсте смотрите у меня есть квартира но я там не живу потому Шо живет чужой человек с ребенком туда попасть не могу как мне бить