Ми поширюємо мирні принципи медіації серед наших клієнтів і бачимо, як це знижує рівень конфліктності

Юридична газета

№51-52, 2011

Згідно з офіційною статистикою, в Україні кількість розлучень стала зростати значно повільніше, аніж кількість укладених шлюбів. Але разом з тим багато випадків з нашої практики свідчить, що ще існує багато проблем у суспільстві щодо родинних конфліктів.

Так, ми бачимо, що люди, які прожили разом під одним дахом 1–2 роки та які навіть наважилися на появу дитини у своїй «цивільній родині», все одно не поспішають відразу після народження дитини до органів РАГСу для реєстрації шлюбу. Чому? Наші клієнти (чоловіки) це пояснюють побоюванням, що цивільна дружина їх «обдере як липку», щойно лише з’явиться штамп у паспорті. Буцімто вона почне провокувати сварки, прискіпуючись, що «законний чоловік» занадто багато уваги приділяє бізнесу й зовсім мало – «законній дружині», потім почне ділити спільне майно подружжя, а відтак побіжить до молодшого коханця або до заможного конкурента чи кмітливого охоронця в пошуках уваги й ніжності.
Чому так думають чоловіки? Залишається лише здогадуватися. Здогадуватися й допомагати клієнтам юридично й психологічно у подоланні їхніх страхів шляхом коректної роботи і з клієнтом, і з членами його «цивільної» чи законної родини з метою пошуку варіантів мирного співіснування та комфортного для всіх сторін грошового утримання членів сім’ї, і насамперед дітей.
І боронь Боже при виконанні такого доручення клієнта використовувати юридичні «вила, граблі, кулемети чи іншу важку артилерію...», якою інколи бавляться деякі юристи, демонструючи своєму клієнту супернаполегливість у досягненні мети, яку поставив той перед юристом.
На нашу думку, не варто так «надриватися» й воювати, тому що потім після таких активних «військових дій» ані клієнти, ані юристи не можуть спокійно спати навіть після отримання Піррової перемоги в суді. А не можуть спати через те, що їх мучать докори сумління: перемога в суді є, а щастя безхмарного в житті клієнта не з’явилося.
От тому ми цього року остаточно припинили вести «боротьбу» в судах і перейшли від війни в судах до миру за столом переговорів по всіх категоріях спорів, у тому числі з питань сімейного права. Ми створили «Бюро примирення Ірини Калінської».
Наше Бюро поширює принципи медіації, хоча закон у парламенті восени 2011 р. й не набрав необхідної кількості голосів, аби «народитися» як закон України.
Незважаючи на це, ми поширюємо мирні принципи медіації серед наших клієнтів й бачимо, як це знижує рівень конфліктності в сім’ях наших клієнтів. Ми також відвідуємо багато конференцій, семінарів в Україні й за кордоном з питань альтернативних шляхів вирішення спорів (АДР), де виступаємо з доповідями про наш досвід з медіації в Україні.
Отже, сімейне право цікавить наше суспільство дедалі більше. На те існують різні причини, і в кожного вони свої. З одного боку, відбувається перерозподіл власності між родичами (ділять більше борги, ніж активи – все ж таки, криза надворі). Зросла кількість укладення мирових угод між батьками (які розірвали шлюбні стосунки) щодо участі у вихованні дитини. Більш цивілізовано клієнти підходять до питання виплати/витрачання аліментів на утримання дитини. Принаймні наше Бюро примирення допомагає клієнтам у вирішенні таких тонких грошових питань мировим шляхом.
Щодо стану практики у галузі сімейного права в Україні, то мені здається, що не збільшилася чисельність фахівців із сімейних спорів. Як і раніше, багато хто з юристів не береться за цю категорію справ, оскільки розуміє, що тут недостатньо лише знань суто юридичних, тут необхідно ще знатися принаймні на основах психології, особливо вікової.
Ця категорія справ є особливо делікатною в сенсі того, що ким би не був клієнт, який звернувся за юридичною допомогою з питань сімейного права, – чи банкір, чи депутат, чи домогосподарка, чи водій – для кожного з них це болюче питання. І болить у них передусім душа (навіть якщо він про це не говорить). І не гаманець стоїть на кону, і навіть не заміські хороми з гектарами землі. На кону стоїть більш важливе питання:
чи зможе ця людина (а з нею й члени її родини) вирішити цей сімейний спір у такий спосіб, щоб у майбутньому не було соромно дивитися в очі й своїм дітям, і своїм батькам, і колишнім дружині/чоловіку? Чи може трапиться інше: ця людина (клієнт юрфірми), отримавши Піррову перемогу в суді, дістане собі черговий комплекс, отримає глибоку душевну травму й розчарується в людях?
І будьте певні, що юрист, який «зубами вигризав» цю перемогу в суді для свого клієнта, стає причетним як співучасник
у поглибленні комплексу клієнта, який «вирішив» спір у суді», знехтувавши власною совістю, своїми особистими принципами моралі, майбутнім своїх дітей...
Це дуже неоднозначне й складне питання для кожного юриста, який наважився займатися сімейними справами. І формат роботи в сімейних справах кожен юрист повинен вирішити для себе сам.
Я не переконую всіх юристів припинити працювати в судах, ні. Є певні категорії справ, по яких клієнти хочуть мати рішення суду. І таке рішення треба отримувати для клієнта. Але якою ціною це треба робити? Ось тут я наполегливо рекомендую: потрібно всі питання вирішувати поза судом, а до суду приносити мирові угоди для затвердження їх ухвалою суду. Треба вчити клієнтів мирно вирішувати сімейні спори самостійно – суто в колі сім’ї, не виносячи сміття надвір. Тобто клієнти повинні навчитися робити це без юристів, без суддів, без прокурорів, без дільничних міліціонерів, – аби потім взяти відповідальність за самостійно прийняте рішення у сімейному спорі. І виконувати його самостійно, а не за примусом, за допомогою державної виконавчої служби.
Багато людей сьогодні зневірилися одне в одному, вони бояться, що завтра їхні близькі люди не дотримаються свого слова, яке дали сьогодні.
Члени родини бояться, що їх обдурять рідні люди, ті, з ким вони щодня вечеряють під одним дахом у своїх домівках, з ким вони ділять ліжко, коли засинають вночі. І ми бачимо, що цей рівень страху й недовіри не залежить від квадратури пентхауса клієнта чи від розміру земельної ділянки, де зведена розкішна оселя, у якій відсутнє душевне тепло кожного члена родини, починаючи з мами й тата і закінчуючи хатньою робітницею чи садівником. Цей рівень страху й недовіри залежить лише від широти душі й рівня тепла серця нашого клієнта.
Утім, юрист може дуже допомогти клієнту, а саме: якщо клієнт в силу якихось політичних та/або економічних та/або психологічних причин вдався до «юридичної атаки» члена своєї родини з того чи іншого сімейного питання, то завданням юриста, на нашу думку, є не ескалація конфлікту в родині, а конструктивне вирішення такого сімейного конфлікту.
І чим складнішим є цей сімейний конфлікт, тим важливішою є роль юриста в роботі з клієнтом: варто не «виборювати» перемогу тільки особисто для нього, а шукати такі шляхи вирішення.

Ваші звернення

14 липня 2018 року

Хочу вас попросити допомоги я працюю на фірмі Бадер Украына і мені позвонили з віділ кадрів що або я звільняюся або...

29 червня 2018 року

Драсте смотрите у меня есть квартира но я там не живу потому Шо живет чужой человек с ребенком туда попасть не могу как мне бить